Психологи давно з'ясували, що чоловік робить щасливим можливість обдаровувати, а жінку — приймати подарунки.

Незалежні держави можуть об'єднатися лише з основі загальної політичної ідеї, ринкової економіки, демократії, рівних прав всіх народів.

Акти жорстокості, спрямовані переважно на жінок і вчинені в присутності членів їхніх сімей, — не що інше, як агресія, спрямована на постать матері.

Залякування — це найефективніший спосіб на свідомість.

Самотність – це не те, що ви нікому не потрібні, ваш телефон мовчить, вас ніхто не любить, ви незатребувані... Самотність – це відчуття внутрішньої порожнечі. Самотність — насамперед про те, що ви не потрібні лише одній людині: самій собі — і тому й інші нецікаві.

... розпад Радянського Союзу і, як наслідок, те, що сьогодні в Америці називають«перемогою в холодній війні», стало результатом фатальної помилки, яка призвела до кризи ідеології. І почалося все зовсім не з приходом до влади Михайла Горбачова, котрий оголосив перебудову та настання ери«нового мислення». Почалося це, хоч як це дивно, з позиції самого засновника Радянської держави — Володимира Ілліча Леніна.
Справа в тому, що сама державна модель, яку встановили в Країні Рад більшовики після Громадянської війни, не мала на увазі цілого ряду найважливіших інститутів, необхідних для повноцінного життя будь-якого нормального суспільства. Політологія та соціологія як науки до ладу не існували; філософіяперебувала в абсолютному загоні — філософів, які намагалися широко мислити, у кращому разі звільняли з роботи, а в гіршому відправляли в місця не такі віддалені. Плюс до цього всередині радянського суспільства в принципі була відсутня полеміка з найнагальніших питань.

Пам'ять – річ тонка, вибіркова, дорогоцінна. Іноді вона  втрачається лише частково. Хіба погано не пам'ятати, що отруює душу? Навіть у ранковому правилі вдаються до молитви з проханням«позбавити лютих спогадів». Люті спогади – це голос нерозкаяного гріха, трубний голос запізнілої совісті, неприємний дух  поганого вчинку, що розпадається в підпіллі душі. Каятися треба одразу. Мітлою вичищати сміття. Але бувають періоди в житті, коли з різних причин лінуєшся прибирати у себе в кімнаті. І з роками накопичується пил. Спочатку її не помічаєш, потім пропадає алергія на бруд, а потім із самим брудом примиряєшся, називаючи її пишномовно«метафізичним пилом буття». О боги, боги! Розум іноді так спритно справляється зі спокусами, поступаючись ним із виправдовуючим вердиктом. Головне – гарно обізвати. Якщо бруд – це метафізичний пил буття, то він може стати окрасою, музейним експонатом.
Лінь – сильна штука. А метафізичний пил, який, насправді, є звичайним брудом, незабаром дасть знати про себе нудотними нападами безпричинної депресії. Однак варто уважно вдивитись у себе – у тиші та самоті, під тверезі мелодії неба, – як стає очевидним, що райз душі йде зовсім не з волі нагоди. Рай  витравлюється лютими спогадами, які й приходять непомітно, як тати, роблять свою розбійницьку справу і залишають у паркані лазівки для майбутнього злодійського промислу. Як важливо вчасно це помітити та поставити на варті будинку ланцюгового пса.
(Гра у сповідь)

Людині їжа дається важко, і, як вважали новгородці, непристойно приймати їжу абияк, без порядку-обряду.
Сидячи за вискобленим ножем і добіла відмитим деревом столом, працівники їли поважно і суворо. Вони дбайливо тримали скибки хліба, щоб ні крихти не впустити на землю, обережно мачали в сільничку — не розсипати б сіль.

Усі один за одним стежили. Не напишеш ти – напишуть на тебе. Нічого в цьому величезному монастирі не могло приховатись від ігуменії. Кількість доносів вимірювала вірність сестри Матушці. Особливо завзятих донощиць Матінка скаржилася чинами – вони ставали старшими на послуху, помічницями благочинною, матусиними келійницями, старшими в скитах, а потім і ігуменіями підшефних матінках монастирів по всій Росії.

... якщо людині сниться власна смерть, значить, вона вмирає насправді, ось чому в останній момент ми завжди прокидаємося.