Ніч, як любляча мати, кладе свою руку на наше гаряче чоло, повертає до себе заплакане маленьке личко і посміхається... Вона мовчить, але ми знаємо, що вона відчуває за нас, притискаємося до неї, і вщухає наше маленьке горе.
Життя це як колода карт, а я не знаю, з якою ходити.
Я дещо зрозумів. Ми з вами дуже різні, але в той же час абсолютно однакові. Як відображення у дзеркалі. Ми ненавидимо людей, а вони, своєю чергою, ненавидять нас. І бояться нас. Зрештою, ваше серце буде розбите, як і моє. Такі як ми, містере Шелбі, завжди будуть одні. І за все кохання, яке ми отримуємо, доводиться дорого платити.
— Я сказав їй, що ваші стосунки можна порівняти з відносинами Елізабет Тейлор і Річарда Бертона.
- Старі кінозірки?
- Так. У них був роман, наповнений пристрастю, сказати правду, вони ненавиділи один одного більшу частину часу, але незважаючи на це, вони постійно трималися за руки. Ви такі ж - б'єтеся, б'єтеся і б'єтеся, а потім бам, ви робите арешт. Це полегшення, блаженство у м'яких променях світла. А потім усе повторюється.
- Дякую, кеп. Одне питання: хто з нас Ліз Тейлор?
- Ні, ні, прошу не говорити.
— Та гаразд, учора ти запевняв, що ти взагалі Дакота. Тепер будеш Ліз — пишайся цим.
Весь світ - театр. Але трупа нікуди не годиться.
(Весь світ - театр. Але п'єса поставлена погано.
Весь світ - сцена, але спектакль виходить поганий, бо ролі розподілені геть погано.)
Розсудливість... - величезний камінь, який ми безперервно котимо вгору і який постійно падає нам назад на голову.
Кохання, як вогонь, — без їжі згасає.
Карла: — Кохання, як метелик: стиснеш надто сильно — роздавиш...
Терк: — Відпустиш — і він полетить.
На вправних танцюристів дивишся з тим самим почуттям, що й на поліно, що горить: вогонь танцює, танцюрист палає. Рух схожі: вони стихійні, але гармонійні. Це битва без переможця між Діонісом і Аполлоном, в якій безперервно змінюють одна одну небезпеку і майстерність, божевілля та розум, бажання та насичення.
Доброчесність, подібно до ворона, гніздиться серед руїн.