Природа подібна до жінки, яка любить вбиратися і яка, показуючи з—під своїх нарядів то одну частину тіла, то іншу, подає своїм наполегливим шанувальникам деяку надію дізнатися її колись усю.
Жінки, вони як цигарки. Вбивають. Спочатку, начебто навіть є задоволення, але потім воно тьмяніє і залишається тільки шкідлива звичка, не більше. Залежність. Так, звичайно, краще покинути. Зовсім. Шкідливо. І жінок, і сигарети. Але я, як і раніше, люблю. Курити.
Біль буває різним: фізичним, душовим і магічним. Біль буває з масою різних відтінків, коли кожен із них здатний перекрутити весь стан до неможливості. Біль буває океаном, який поглинає свідомість, а буває розпеченими шипами, які встромляються в кожну клітину тіла. Біль буває піском, який пересипаючись по магічній складовій – аурі, доставляє масу найприємніших відчуттів.
Насамперед мені чомусь здавалося, що хоч на війні і страшно, але все відбувається поступово, що людина входить у війну як гвинт. А тут війна вбивала мене кудись, як цвях у перегородку. Удар — 22 червня; удар — я в казармі; удар — я в товарному вагоні; удар — я в цій траншеї. Може, ще один удар — і цвях вийде кудись по той бік переборки, де вже нічого немає: ні війни, ні мене.