Мені дуже цікаво спробувати себе у написанні сценаріїв.

Мною, — хоч це, мабуть, від письменників не потрібно, — володіла, і все ще має тривогу за долю людства.

Щоб бути письменником, треба на чомусь збожеволіти.

Як тільки ти приступаєш до книги, решта опиняється на іншому кінці галактики. Я ніколи не писав для своїх дружин, для матері, для батька. Знаєш, чому автори пишуть, що присвячують книжки своїм близьким? Тому що, зрештою, масштаби власного егоїзму починають їх лякати.

Як більшість письменників, я пишу про те, що сталося зі мною, оскільки це потребує мінімальної кількості досліджень.

Письменник від народження бачить світ інакше. Він сторонній у ньому: не живе, а спостерігає.

Христофор писав не тому, що боявся щось забути. Навіть досягнувши старості, він не забував нічого. Йому здавалося, що записане слово впорядковує світ.

Це ж роман - і, зрозуміло, я все вигадав!
Ну, крім того, що насправді правда.

Ми складаємо страхи, щоб допомогти собі впоратися з реальністю.

Що б не лежало в нього [писача] на серці — тривожні думки, скорбота про смерть друга, нерозділене кохання, уражене самолюбство, гнів на зраду людини, до якої він був добрий, коротше — яке б почуття або яка б думка його не бентежили. йому достатньо лише записати це почуття або цю думку чорним по білому, використовувати як тему оповідання або як прикрасу нарису, щоб про них забути. Письменник — єдина у світі вільна людина.