Письменники  – строго кажучи, не люди. А якщо наткнешся на хоч трохи стоїть, то в ньому гніздиться відразу купа різних людей, що відчайдушно прикидаються однією людиною. Це як із акторами: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, що навіть закидають голову — і неминуче зустрічаються поглядом із власним відображенням у люстрах.

Докладніше

Найгірше у письменстві – це страх провести все життя за клавіатурою комп'ютера. Щоб у свою смертну годину ти зрозумів, що прожив не реальне, а паперове, уявне життя, а твої єдині пригоди — вигадані, і поки світ воював і цілувався, ти сидів у темній кімнаті, мастурбував і заробляв гроші.

Докладніше

У нас література не є народною потребою. Письменники набувають популярності сторонніми обставинами. Публіка мало займається ними. Клас читачів обмежений, і ним керують журналісти, які судять про літературу як про політичну економію, про політичну економію як про музику, тобто навмання, з чуток, без будь-яких ґрунтовних правил і відомостей, а здебільшого за особистими розрахунками.

Докладніше

Я навіть помилки виправляв лише з відома автора. Не говорячи про пунктуацію. Пунктуацію кожен автор винаходить самостійно.
Я думаю, тітка була добрим редактором. Точніше, доброю людиною, доброзичливою і розумною.
Особисто я добрих редакторів не зустрічав. Хоча серед них було багато чудових людей.
Хорошого редактора я зустрів лише одного разу. Здається, на Ленфільмі. Це була якась Хеллі Руммо. Вона  була естонкою і ледь говорила російською. Слабке знання мови надавало її висловлюванням особливої ​​чіткості. Вона  казала:
- Сценарій добрий. Значить, його не приймуть...

Докладніше