Є образи, що підштовхують до зростання, а є ті, що призводять до розставання. Головне – не перетягувати ковдру, почути суть. Вона  проста.

— А! Ось ти де, глухий ублюдок! Я ненавиджу тебе! Щоразу, коли ти вимовляєш моє ім'я, хочеться засунути кулак тобі в горлянку і дивитися, як ти задихаєшся, сволота!

— Я вже чую, Тед... Уже чую...

— Хто такий Тед?

Спочатку ти мовчиш, бо придумав причину образитися... Потім незручно порушити мовчання. А потім, коли вже все вже забудеться, ми просто забудемо мову, якою розуміли один одного...

Саме дрібниці найглибше зачіпають.

Навіть ввічливість буває образливою, коли підкреслюється.

— Хенкок!

— Що, хлопче?

— Там погоня!

— Цукерку чекаєш? Топай давай.

— Виродок!

— Що?

— Що чув.

Ображена леді гірша за всякого кілера.

Ні, не стежитиму за мовою! Я на ньому вже 50 сраних років говорю!... Ні, це ти слухай сучіна дочка повії приїжджої!

Ніколи не ображайся! Якщо тебе хотіли образити, не приноси задоволення тому, хто цього хотів, а якщо не хотіли, то завжди можна пробачити.

Образити може тільки друг. Образа — це коли тебе до смерті ранить той, до кого ти встиг прив'язатися.