Одна річ, що все ведеться , —

є особливість на радянській землі — кінець кінцем — це
важливість, що потрібна, — мілкр!
The miracle we're all waiting for today!

Істина тільки в одному: у свідомості, що ти твориш добро, що ти вмієш передати іншим трохи вогню, який Господь вклав нам у серце.

Мільярди зірок зійшли нанівець

З того часу, як ми з тобою на ти.

Знай:

Що б з тобою не трапилося,

Я буду поруч, пробач мені

Все, що ти зможеш забути.

Але якими б повними не були наші судини,

Рано чи пізно ми вип'ємо до дна один одного.

Новела дає письменникові цю владу — владу керувати часом, створювати драму очікування, несподіванки, смикати за ниточки почуття та інтелекту, а потім раптово опустити завісу.

Як я люблю, коли ти посміхаєшся. Мені здається, твоя посмішка – найпрекрасніше, що я бачила у цьому світі.

Своїм розташуванням на відшибі, своєю похмурою тишею аеропорти схожі, на мою думку, лише на поштові станції епохи диліжансів. Червоноцегляні наші вокзали будувалися потім прямо в містах та містечках, і сходили з поїздів там лише мешканці тих глухих кутів. Аеропорти ж – немов стародавні оази, стоянки на великих караванних шляхах.

— Я ненавиджу туман. Я боюся туману.

— Значить, любиш. Боїшся, бо це сильніше за тебе, ненавидиш — бо боїшся, любиш, бо не можеш підкорити це собі. Адже тільки можна любити непокірне.

Існує щось, що розкриває нашу душу більше, ніж обличчя наше, це його вираз; і щось, що розкриває її більше, ніж вираз нашого обличчя, це наша посмішка.