Легше засинати, коли мрієш: так думки повільно заколисують тебе.

Театр у думках. Бордель у підсвідомості.

У мовчанні буває багато думок, але про них ніхто не знає, окрім того, хто мовчить. У розмові буває менше думок, тому що не всі готові висловити потаємне, таємне, зате про висловлені думки можуть дізнатися все.

... єдина моральна заповідь людини — ти маєш мислити.

Викинь сміття зі своєї голови. Сміття – це все, що приховує від тебе єдине, що має сенс … цей момент. Тут. Нині. А коли ти будеш тут і зараз, ти здивуєшся з того, що ти можеш робити і як ти це можеш робити.

І чужа думка може спасти на думку.

Ідея вона  як бактерія. Її сила така ж велика. Будь—яка, навіть найменша її крихта, здатна або назавжди стати частиною тебе, або знищити.

Завжди є те, чого ми можемо навчити один одного, слова, які говоримо один одному, думки, якими обмінюємося.

Так... Напевно, час... Пора навести лад у голові, як іноді ми наводимо лад у улюбленому гаражі — перебираю—а—аєм коробочки з минулим, сміємося, сумуємо, сортуємо... — це викидаємо, це сусідці знадобиться, це поки збережемо — може самим пригодиться, чи мало що... Так і в голові... Так само — ніякої відмінності... розкладаємо все по поличках, думки про Бога — на першу, найчистішу і найкрасивішу полицю — нехай я користуюся ними не часто, але віддавати їх нікому не збираюся... Вони мені найдорожчі... Мм мм.... що у нас у цьому замшелому пакеті? Оооо... Думки про вічне... Для початку їх треба простягнути і провітрити — і на верхню полицю, але на чільне місце... Вами я часто користуюся... А це що за баули? Великі повітряні мішки? Аааа... це ж мрії! Акуратно укладаю їх на антресолі... Зараз не до вас... Взагалі, то мріяти не шкідливо... Але й здоровішим від цього не стаєш... Думки про хороше, ну куди вас подіти? Вас багато... Гаразд, сервант із прозорим склом саме по вас плаче... Нехай крізь шибки всі бачать, яка я хороша... А от і думки про погане... Ні, на загальний огляд я вас  виставляти не стану... Але й викидати теж рука не піднімається... Надто вже солодко без вас, надто вже нудотно... Начебто все... Стоп! А це що за величезна купа чого? Звідки?... АААААА!!!!! Це ж думки про ТЕБЕ!!!! Що ж... Беру до руклопату.... Набираю більше повітря в прокурені легені... І.... ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ, ВИКИДАЮ.

Жінка все частіше і частіше з тривогою усвідомлювала, що не тільки слова, які вона  вимовляла, і багато думок, які приходили їй у голову, були зняті з чужої вішалки і були одягнені нею на себе, - найголовніше, що почуття , що долали її при цьому, ніяк не відповідали ні цим.