Не розтрати своє життя, прикидаючись кимось іншим.

Прикидайся, поки сама собі не повіриш.

— Ходімо нагору і кохаємося.

— Ти обходишся без натяків.

— Я надто стара, щоб зображати сором'язливого підлітка. Хіба що ти мене про це попросиш.

— Навіщо мені вдавати?

— Тому, що ти брехун, ти брешеш увесь час і всім.

— Я багато чого витворював, Джоне, але я ніколи не був симулянтом.

— Ти вдавався мертвим два роки!

— Ну... крім цього!

— А щасливі люди бувають?

— є багато людей, які прикидаються щасливими.

— Навіщо?

— просто їм соромно і страшно, але не вистачає духу в цьому зізнатися.

Хто не вміє вдавати, той не вміє і царювати.

— Прикиньмося на хвилинку, що ти інша людина — ввічлива, зріла.
— О! Я люблю рольові ігри.

Ти повинен,
Всіх обдурити, бажаючи стати, як усі:
Надати люб'язність поглядам, жестам, мовленню,
Квіткою невинною виглядати і бути
Змією під нею.

Людина, прикидаючись, забуває, що маска приростає до шкіри, а потім вростає і в м'ясо. Винятків немає, якою б чужорідною та тимчасовою маска не здавалося б спочатку. Один прикидається слабким і стає слабким. Інший прикидається циніком і стає циніком.
Ніщо не бетонує душу швидше за брехню. Вода набуває форми тієї посудини, в якій знаходиться. А якщо вода замерзає, то посуд лопається — і ось вона готова форма. Потрібно бути дуже обережним із тимчасовим. Воно дуже скоро стає постійним.

Чоловік, коли вдає, що закоханий, намагається бути веселим, галантним, надавати всіляку увагу. Але якщо він закоханий по-справжньому, він нагадує вівцю.