На життєвому шляху ти втрачаєш багато: мрії, друзів, ілюзії... Твоє серце ніби розбивається на дрібні шматочки... Головне — не втрачати віри... Весь час повторювати, що ніколи не пізно, що завжди можна розпочати спочатку... і тоді до тебе повернуться сили.
Ми були класною парою: вона вірила в мене, а я вірив, що заслуговую на це.
Віра - це злочин перед лицем думки.
Сумнів - межа людського пізнання, яку переступає лише сліпа віра.
Іноді людина роками існує без руху, як нежива, а потім ніби ціле життя втискається в одну годину.
З безчесною людиною можна бути впевненим, що вона надійде безчесно, а от за чесною потрібно весь час доглядати, як би вона чого не витворила.
Я хихикаю, бо не дозволяю собі плакати. Це божевільний світ, і єдиний спосіб отримувати від нього задоволення - це ставитися до нього як до жарту.
Це не забаганка, це не дурощі:
Це тиждень ми будуємо курінь.
Стільчик, скриня та над входом підкова.
Дорослого не помістити жодного.
Буде тапчан, умивальник, вогнище.
Ми будемо вечеряти тут при свічках.
Тут миші ми підвісили гречку.
Тут чоботи, щоби бігати на річку.
Тут ховатимемо зошит для віршів.
Спати після сутінків. До півнів.
У цій каструлі ми зваримо юшку.
Це підручник, його розпалювання.
Тут я картоплі запас для багаття.
Тут ми оселимося: я та сестра.
Ми оголосили друзям та сусідам,
Що післязавтра сюди переїдемо.
Ліс, суниця, свобода та праця.
Дорослі навряд чи сюди дооруть.
Камінь знайдемо, щоб гвоздиком висікти:
«Дорослий штраф сто чотирнадцять тисяч!»
Щоб ми ноги тримали в теплі,
Нехай нам шкарпетки залишають у дупле.
Поруч дві ящики виставити треба:
Два.«Для печива»
та«Для шоколаду».
…Довіра перетворюється на порожню формальність, коли з'являються секрети.