Віра Полозкова

Це не забаганка, це не дурощі:
Це тиждень ми будуємо курінь.
Стільчик, скриня та над входом підкова.
Дорослого не помістити жодного.
Буде тапчан, умивальник, вогнище.
Ми будемо вечеряти тут при свічках.
Тут миші ми підвісили гречку.
Тут чоботи, щоби бігати на річку.
Тут ховатимемо зошит для віршів.
Спати після сутінків. До півнів.
У цій каструлі ми зваримо юшку.
Це підручник, його розпалювання.
Тут я картоплі запас для багаття.
Тут ми оселимося: я та сестра.
Ми оголосили друзям та сусідам,
Що післязавтра сюди переїдемо.
Ліс, суниця, свобода та праця.
Дорослі навряд чи сюди дооруть.
Камінь знайдемо, щоб гвоздиком висікти:
«Дорослий штраф сто чотирнадцять тисяч!»
Щоб ми ноги тримали в теплі,
Нехай нам шкарпетки залишають у дупле.
Поруч дві ящики виставити треба:
Два.«Для печива»
та«Для шоколаду».