Віра – це синонім невігластва.

У дитинстві я втратив маму... нещодавно втратив тата... Світ небезпечний — люди гинуть, довіра зраджують, речі змінюються. Але зміни можуть бути і на краще. Вони можуть приносити досвід, можливості, людей. До них можна ставитися як до можливих ворогів, а можна як і до друзів... Просто вір, що все буде добре.

Треба жити, треба любити, треба вірити.

Нью-Йорку, який не їздить на метро, не можна довіряти.

- Ви атеїст?
— Тільки на Різдво та Великдень. У решту днів це не важливо.

Як тепер, так і тоді явне визнання та сповідання православ'я здебільшого зустрічалося в людях тупих, жорстоких та аморальних і вважають себе дуже важливими. Розум же, чесність, прямота, добродушність і моральність переважно зустрічалися в людях, які визнають себе невіруючими.

– Не намагайся зрозуміти людей, – знизує плечима чоловік, – марна праця. Я колись намагався знайти пояснення їхнім вчинкам. Не знайшов. Більше я не поділяю людей та монстрів. І ти не поділяй. Нікому не можна довіряти, пам'ятаєш?

Багатого важче полюбити. За що я його любитиму! Йому й так жити добре. Бідолашного швидше полюбиш. Думатимеш:«Того в нього немає, іншого немає», – жалкуватимеш і полюбиш.

Головне – вірити. Пам'ятаєш, що я казала? Якщо вірити, нічого не страшно. Будь-що: у смішні спогади, у людей, яких колись любив, у сльози, якими колись плакав. У дитинство. Те, що хотів би зробити. У улюблену музику. Якщо думати тільки про це, без зупинки, будь-які страхи зникнуть.

Я не вірю в казку про Попелюшку та принца. Попелюшок як бруду, а принцам бруд на фіг не потрібний. Хоча вони не проти в ній вивалятися, щоб потім відмитися і чистеньким піти під вінець з рівнем.