Джон Фаулз. Коханка французького лейтенанта

Обличчя її не можна було назвати миловидним, як обличчя Ернестіни. Не було воно й красивим — за естетичними мірками та смаками якоїсь епохи. Але це було обличчя незабутнє, трагічне. Скорбота виливалася з нього так само природно, незамутнено і нескінченно, як вода з лісового джерела. У ньому не було ні фальші, ні лицемірства, ні істеричності, ні вдавання, а головне — ні найменшої ознаки безумства. Безумство було в порожньому морі, у порожньому горизонті, у цій безпричинній скорботі, немов джерело саме по собі було чимось цілком природним, а неприродним було лише те, що він виливався в пустелі.

Цитата з книги Коханка французького лейтенанта, автор Джон Фаулз