Джакомо Леопарді

Невже ми майбутнього позбавлені
І немає кінця ганьби?
Поки я живий, до тебе звернені
Мої вірші, хворе покоління, -
У них предків голос докору.
Земля, що топчеш ти, зберігає руїни
Найдавніших капищ. Так поглянь хоч раз
На статуї, сувої та картини!
Але якщо дух  згас,
Не тобі країна з такою долею.
Іди та пошукай притулок скромніше.
Їй краще бути вдовою,
аніж малодушних вирощувати чоловіків.