Іноді малодушність — єдиний вихід. До певного часу людина може терпіти, а потім буде рятуватися втечею, якщо тільки не знайде, кого б втекти замість себе.

Невже ми майбутнього позбавлені
І немає кінця ганьби?
Поки я живий, до тебе звернені
Мої вірші, хворе покоління, -
У них предків голос докору.
Земля, що топчеш ти, зберігає руїни
Найдавніших капищ. Так поглянь хоч раз
На статуї, сувої та картини!
Але якщо дух  згас,
Не тобі країна з такою долею.
Іди та пошукай притулок скромніше.
Їй краще бути вдовою,
аніж малодушних вирощувати чоловіків.

Нічого немає  гірше, товариші, ніж малодушність та невпевненість у собі.

І крокодили плачуть, а все-таки цілим телят ковтають...