Аль Квотіон. Слово, якого немає

Зараз, мляво шкутильгаючи на роботу, спотикаючись на рівному місці від тяжкості невидимого горба, тільки зараз я розумію свого батька. Тільки зараз, пережований часом, викинутий відрижкою даності на цей асфальт, з якого злизують бруд низькі чорні хмари, я нарешті усією своєю істотою усвідомлюю, що означав його мерзлий погляд. Мій батько з усім своїм сумом, загнаністю, з важким підборіддям і рідкісними бровами, шаблоном кругової безвиході повторився в мені. Як і я, мабуть, повторюся у своєму синові.

Цитата з книги Слово, якого немає, автор Аль Квотіон