Сесілія Ахерн. Поглянь на мене

Коли кидаєш на підлогу склянку або тарілку, лунає гучний стукіт. Коли розбивається скло, ламається ніжка столу або зі стіни падає картина, це робить шум. Але коли розбивається серце, воно розбивається безшумно. Здавалося б, повинен лунати неймовірний гуркіт або якийсь урочистий звук, наприклад удар гонгу або дзвін. Але ні, це відбувається в тиші, і хочеться, щоб гримнув грім, який відвернув би вас від болю.
Якщо звуки і є, всі вони всередині. Крик, який ніхто, крім вас, не чує. Він такий гучний, що у вас дзвенить у вухах і розколюється голова. Він б'ється в грудях, як величезна біла акула, спіймана в морі, і нагадує рев ведмедиці, у якої відібрали ведмежа. Ось на що це схоже на велике божевільне спіймана тварина, що реве і б'ється в полоні своїх почуттів. Але така властивість любові для неї немає вразливих. Це дикий, пекучий біль, відкрита рана, яку роз'їдає солена морська вода, але коли серце розбивається, це відбувається беззвучно. Усередині у вас все надривається від крику, і цього ніхто не чує.

Цитата з книги Поглянь на мене, автор Сесілія Ахерн