Аделаїда Казимирівна Герцик

Ключі потонули в морі -
Від життя, від минулих років...
У морі - вода темна,
В морі - не знайдеш дна.
І нам уже вороття немає. Ми вийшли за межу на мить.
Нам повітря здавалося пекучим -
В цей вечірній час
Хтось забув про нас
І двері замкнув на ключ. Ми, здається, щось чекали,
Когось любили там -
Дзвінко струменіли дні,
Жарок був колір душі...
— Чи не снилося це нам? Забулися слова, назви,
І тіні тіней ковзають... Чи
довго стояти біля стін?
Тут чи там був полон?
Ні згадати, ні знати не можна! Так хибки одягу наші,
Прозорі душа і погляд.
Чи треба шкодувати про те? Від життя
ключі лежать.