Загострені кепки / Гострі козирки. Томас Шелбі

- Я запалив камін у спальні нагорі. Думав, посидіти тут трохи, згадати старі часи, випити трохи віскі і збирався сказати, що не прожив жодного дня без думки про тебе. А потім, ми пішли б нагору. Але зараз, відчиняючи двері, я передумав. Так що ти доп'єш цей келих, розповідаючи, як ти щаслива в Нью-Йорку і поїдеш.
— І з чого ти вирішив, що я ляжу з тобою в ліжко після келиха віскі та короткої розмови?
— Я думав про три келихи.
- Як ти смієш?
— Тепер не має значення, адже я передумав.
— Я прийшла сюди на твоє прохання.
— Хоча він ніжний і добрий до тебе?
— І почуваюся ідіоткою.
— То йди.
— Боже...
— Але ж ти ще тут.
- Ти настільки впевнений?
— Що ти ще любиш мене? Я був впевнений, але зараз уже ні. Певне, почуття гумору ти теж втратила. Я ненавиджу возз'єднання. Мені важко було уявити довгі розмови ні про що, де ми годинами ходили б навколо того, що дійсно хотіли сказати, але не змогли. А тепер я знаю, що ти щаслива в Нью-Йорку, твій чоловік багатий, милий і добрий до тебе, знаю, що ти не озброєна і ти прийшла не заради сексу, бо мене більше не любиш. Адже минуло лише три хвилини.