Він – дракон.

Мені казали: побачиш, і в горлі затихне звук, кучері чорні обтягнуть плече, і дракон, що живе у хребті, одразу розправить крила і опустить голову на твої ключиці. Мій хребет - 11 лез і 8 тиснув,
Ти пішла - я ні словом не заперечував -
Лише долоню розтис,
Коли стало тісно. Мені казали: в очах тих не знайдеш дна, пропадеш і не виринеш - і погубить тебе вона, і біда з тобою станеться. Ось він я, хто поранив, а потім смиренно чекав.
Оголений дріт, порожня кімната і кинджал —
Я квіти наші зрізав і більше їх не садив —
Без тебе я пусте місце. Що кохання - це дар, книги, звичайно, брешуть: тисячі брошонок шукають твій застиглий слід, але коли ти заносиш над ними свої слова - серце за серцем падає в талий сніг. Падає, згасаючи. Я стою ближче за всіх, обпалена і боса, прикриваючи подолом шматочок живої землі. Біль всюди, куди б я біг,
Моє серце ніхто так не оголював -
Я б вирвав його, поховав, втік,
Але за мною тінь твоя слідує, як наречена. Ми трапилися одного разу — більше ми не змогли, і весна відмовилася просити нас.