У житті настає момент, коли все довкола здається тісним. Усі рішення ухвалено. Залишається тільки плестись далі. Я знаю себе як свої п'ять пальців. Можу передбачити будь-яку реакцію. Моє життя завмерло в цементі, все в ременях і подушках безпеки. Я зробив усе, щоб дійти до цієї точки — а тепер, коли дійшов, мені нудно. Найважче — зрозуміти, чи я ще живий.
Хороші новини у тому, що в нього залишилося не так багато органів, які можуть відмовити.
— Ти що думаєш, я його просто так на швидкості катаю?
- Що робити, блін?
— Ой, щоправда, що робити. Давай подумай, не поспішай! Думай, не поспішай! Звичайно, не поспішай, тут є, про що подумати!
Хто любить троянди, той має терпіти і шипи.
— Знову яєчня! Вранці – яєчня, вдень – яєчня, увечері – яєчня, а вночі – омлет! Скоро я кудахтaтиму як курча!
- Кудахче курка.
— Все одно... Від такої їжі закудкає і півень.
Справа дивна із самого початку. Справа з діркою посередині. Пончик?
-... Я люблю тебе!
- Мені тебе шкода... ( -... Я люблю тебе!
- Співчую.)