Коли немає відповіді, це теж відповідь.
— Зверху все виглядає інакше, чи не так?
- Так це точно.
- Ой, павук! Врятуй мене, Джоне Сноу!
— Моя сукня пошита із чистого траляляльського шовку!
Муля, не нервуй мене!
— У цей час одна половина Парижа каже інший: Що робитимемо ввечері, мадам?
— Спершу зніму капелюшок, потім послухаємо музику.
- Чудова думка! Радіо чи платівку?
- Радіо - ні. Хочу музику тільки для нас...
— Тільки неголосно, хочу сказати Вам одну річ, яку не можна прокричати...
— Поняття не маю, як, але при мені валіза знань та скотинський характер.
— Ти на голову хворий, хлопче.
- Мені казали.
Історії кохання не завжди говорять про кохання. І не в кожній почуєш: Я люблю тебе. І все ж, це - кохання.
Я не герой. Я лише божевільний з будки.
Думаю, насправді колись доводиться пояснювати, чому ти герой — ти вже не герой.
- І що ти хочеш? Мою голову на блюді?
- Ні, контрабас. Якщо продати його та мій саксофон...
— Ти що? Ми ледве пливемо, а ти хочеш продати весло?