І справа зовсім не в тому, що ти її любиш або не любиш, та й взагалі — до чого тут кохання? Усі чоловіки чудово знають, що немає жодного кохання на білому світі в двадцять першому столітті, а може, й раніше не було, ну ось так — ні, і все тут. Є комфорт, звичка, сусідство, співжиття, бажання, куди без нього, та й лідер цього списку — ділове партнерство. Ні, слова залишилися, без них ніяк, без них жінка не зможе себе переконати, що їй потрібен саме цей чоловік, та й чоловік без цих слів не зможе її отримати. Ці дивні жінки, вони досі навіщось ще чіпляються за слова і наскрізь прогнивий посуд під назвою«кохання». Хоча чому«навіщось»? Зрозуміло, навіщо. Вони теж чудово знають, що її немає, любові цієї самої, але їм зручніше і комфортніше думати, що вона є, оскільки так куди простіше пояснити самій собі, чому вона  живе з цим алкашем і невдахою, ніж зізнатися собі, що насправді— то нею рухає страх самотності, а самотність — це саме те, що нестерпно для жінки. І не вірте авторам романів, які оспівують самотню та незалежну жінку, — вони брешуть, причому безбожно. Незалежна — це просто, але самотня і при цьому щаслива? Брехня. Ні, панове чоловіка, це страх. Але коли настає край, коли зовсім біда — жінки вміють цей страх загнати всередину та йдуть уперед, ризикуючи всім. А ми? А ми вважаємо за краще жити з нашим страхом у сфері відносин із протилежною статтю, ми домовляємося з ним. Адже він є не тільки у них, а й у нас. І наш, чоловічий, не менший, ніж їх, жіночий, а навпаки, куди більший і ганебніший.

А вже про те, як чоловіки до коханок йдуть, я навіть і не розповідатиму. Всі як один збираються від старих і осоромлених дружин йти, цим дівчаткам розповідають, що ось завтра, ось як тільки син  школу закінчить... Не чув, щоб хоч хтось пішов, і сам такого не бачив. Вони чекають, а ми їм брешемо... І трусимо. Ну, а як по-іншому? Так, дружина вже не та мила і добра дівчина, що колись була, і характер у неї фантастично зіпсувався, і бачити її періодично вже ніяких сил немає, і важить удвічі більше, ніж колись, і покрикує вона  на тебе постійно. А у цієї і груди торчком, і в рот  вонатобі дивиться, і знову ж таки з нею ти знову мужик, але... Знову проходити цей шлях? Іпотека, токсикоз, молоко на руку, дев'ятий зуб із температурою під сорок... Ні, ні, ні, я ще раз цього не хочу! Без мене.

Всі ми у своєму реальному житті від самого її початку і до самого кінця до чогось та прив'язані. Школа, армія, робота, сім'я, іпотека... Немає  цього списку кінця. Як тільки ти почав самостійно ходити і говорити - все, скінчилася твоя воля, коли ти міг спокійно плескати очима і вдавати, що нічого не розумієш. І з цього моменту ти теж сідаєш на карусель під назвою«Ти винен». І з кожним прожитим роком ти маєш все більше. Повинен, винен, винен... Ти винен усім, все і завжди. Ні, іноді хтось щось винен і тобі, але все-таки ти всім — більше. Неодружені чоловіки— трохи менше, ніж одружені, але до кінця від боргу перед суспільством та близькими і їм не відвернутися.

Погане почуття - агресія. Воно вбиває думки, змушує робити дурниці і ніколи не приводить ні до чого доброго.

- Ти чого замовиш?
- Малий подарунковий набір оптиміста, - я плюхнувся на стілець. – Мотузку, мило та табуретку.

— Зброя, особливо гарна зброя, завжди знає, хто її взяв у руки. Шабля відчуває мозолі долоні вмілого сорочки, цибуля відчуває палець стрілка, так. Не вір тому, що чоловік сам обирає меч, жінку і смерть. Це вони вибирають його, так було завжди і так буде навіки, так. Зате чоловік потім може підпорядкувати собі будь-якого з них, якщо він справжній чоловік.
- І смерть? — вирвалось у мене.
- І смерть - кивнув ібн Кемаль - Чоловік може померти, та він і повинен померти в бою, не річ пускати дух  у своєму ліжку, це принизливо. Але він може вибрати собі таку смерть, Про яку будуть говорити і через сто, і через двісті років. Чи це не перемога над кістлявою? Та це й не найскладніше – перемогти смерть. Ось перемогти жінку - це справді подвиг, так.

— Харитон Юрійович — після стукоту у дверях мого кабінету з'явилася Шелестова, відволікаючи мене від роздумів, у які я поринув одразу після того, як приїхав до редакції. Подумати є про що — Я у справі.
- Якщо ти затіяла переворот на Кубі, з наступним захопленням влади - то я з тобою - схвально кивнув я. - Там море і сонце, до того ж там ніхто не думає про те, що настане завтрашній день. І сигарки там славні.

Слово не горобець — вилетить і нагадить так, що потім півроку розгрібати будеш.

...найстрашніший супротивник з тих, що може бути, молодий ідеаліст. Молоді ідеалісти – це завжди дуже страшно. Та якщо за честю говорити, будь-які ідеалісти – це страшно. Ці божевільні люди вірять у торжество розуму, в безкорисливість та в кінцеву перемогу добра як на довіреній їм території, так і в усьому світі. І з ними дуже важко сперечатися - вони відразу називають сперечального нічого не розуміючим у дні сьогоднішньому старим, посилаються на те, що зараз інший час, і чомусь впевнені, що ось вони такими не стануть. А ще вони точно знають, як зробити так, щоб було правильно і не слухають нікого, хто не поділяє їх переконання.

— Коли я дізнався, що сталося, я дуже засмутився. Хоча це і передбачувано – ви їсте дуже багато жирної їжі.
- Їм, грішний - не став сперечатися я - Так смачно ж.
— Ножем і виделкою копаємо ми собі могилу — повчально сказав Єрема. — Постриманість у їжі продовжує життя.
- Всі хвороби - від нервів - не погодився з ним я. - І тільки сороміцькі від задоволення.