Андрій Олександрович Васильєв. Файрол. Гонг та чаша

А вже про те, як чоловіки до коханок йдуть, я навіть і не розповідатиму. Всі як один збираються від старих і осоромлених дружин йти, цим дівчаткам розповідають, що ось завтра, ось як тільки син  школу закінчить... Не чув, щоб хоч хтось пішов, і сам такого не бачив. Вони чекають, а ми їм брешемо... І трусимо. Ну, а як по-іншому? Так, дружина вже не та мила і добра дівчина, що колись була, і характер у неї фантастично зіпсувався, і бачити її періодично вже ніяких сил немає, і важить удвічі більше, ніж колись, і покрикує вона  на тебе постійно. А у цієї і груди торчком, і в рот  вонатобі дивиться, і знову ж таки з нею ти знову мужик, але... Знову проходити цей шлях? Іпотека, токсикоз, молоко на руку, дев'ятий зуб із температурою під сорок... Ні, ні, ні, я ще раз цього не хочу! Без мене.

Цитата з книги Файрол. Гонг та чаша, автор Андрій Олександрович Васильєв