Закінчуються не казки, це герої з'являються і йдуть, коли їхня справа зроблена.

— Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом — не в мій.

— І мені б теж, та й усім, хто дожив до таких часів. Але обирати не дано. Ми можемо лише вирішити, як розпорядитись своїм часом.

Ельф тямущий дасть пораду, скаже«так» і тут же« ні».
(У ельфа та вітру не питай поради: обидва скажуть у відповідь — що так, те й ні.)

Але ж говорити і слухати легше, ніж думати. Думати ж стомлюючі.

— Жаль Більбо не вбив його колись була можливість.
- Шкода? Жалість зупинила руку Більбо. Багато хто з тих, хто живе, гідний смерті, і багато хто з померлих — життя. Ти можеш повертати життя, Фродо? Тоді не поспішай засуджувати на смерть. Навіть наймудрішим не дано пробачити все. (Багато з тих, хто живе, заслуговують на смерть, багато хто з мертвих були гідні жити. Тому не будь швидким у судженнях щодо життя і смерті: навіть наймудріша людина може помилятися.)

— …Ми ніби в легенді опинилися, містере Фродо, в одній із тих, хто бере за душу. У ній стільки страхів і небезпек, часом навіть не хочеться дізнаватися кінець, тому що не віриться, що все скінчиться добре. Як може все стати, як і раніше, коли все так погано?! Але наприкінці все минає... Навіть самий непроглядний морок розсіюється! Настає новий день! І коли засвітить Сонце, воно світитиме ще яскравіше! Такі великі легенди врізаються в серце та запам'ятовуються на все життянавіть якщо ти чув їх дитиною і не розумієш, чому вони врізалися... Але мені здається, містере Фродо, я розумію. Зрозумів тепер... Герої цих історій сто разів могли відступити, та не відступили! Вони боролися! Тому що їм було, на що спертися...
— На що ми спираємось, Сем?
— На те, що у світі є добро, містере Фродо! І за нього варто боротись.

— Якщо попросите мене, я віддам цю каблучку вам.
- Ти пропонуєш його сам? Не заперечуватиму, що моє серце пристрасно бажає цього. [ Вона змінюється, і здається дуже сильною ] Замість Темного Володаря у вас була б Королева! Не чорна, але прекрасна і грізна, як світанок! Підступна, як море! Могутня, як сама тверда земна! Всі любили б мене і боялися!... [ Вона знову стає нормальною ] Я пройшла випробування. Я упокорюся і піду на Захід і залишусь Галадріелью.

За поворот! На мене чекає
Забутий лаз, секретний хід;
Я минув його вчора -
Але знаю, що прийде пора
Знайти ту стежку в глибині,
Що мчить до Сонця та Місяця!

— Ви пам'ятаєте Шире, містере Фродо? Скоро прийде весна. Розквітнуть усі сади. І птахи витиму гнізда в ліщині. І наші сіятимуть ячмінь на низинних полях. І є перша суниця з вершками. Ви пам'ятаєте смак суниці?
- Ні, Сем. Я не пам'ятаю ні смаку їжі, ні дзюрчання води, ні шелесту трави. Я ногою в темряві... І нічого немає. Ніщо не відокремлює мене від вогняного ока. Воно весь час... Перед очима!
— Так позбавимося його. Раз і назавжди! Тримайтеся, містере Фродо. Я не можу нести обручку за вас, але я можу нести вас!

— Я хотів би, щоб не було каблучки, щоб нічого цього не було!
— Так думають усі, на чию частку подібне випадає, але це не їм вирішувати. В наших силах вирішувати що робити з часом, що нам відпущено.