Будь—яка розгадана загадка здається потім напрочуд легкою.
— Значить, пророцтва стародавніх пісень по—своєму справдилися! – сказав Більбо.
— Звичайно! – відповів Гендальф. — А чому вони не повинні здійснитися? Ти ж не перестав вірити у пророцтва лише тому, що сам допомагав їх здійснити?
— Хотілося б мені, щоб це сталося іншим часом — не в мій.
— І мені б теж, та й усім, хто дожив до таких часів. Але обирати не дано. Ми можемо лише вирішити, як розпорядитись своїм часом.
Ми не вибираємо часів. Ми можемо лише вирішувати, як жити за часів, які обрали нас.
— Адже це шлях у безнадійність. Я сказав би, що це безумство, не шануй я вікову мудрість Елронда.
– То безнадійність чи божевілля?
Денетор – батько Боромира. Буде вкрай нерозумно говорити йому про те, що його син загинув... І нічого не говори про Фродо і обручку... І ні слова про військо Арагорна... Краще тобі взагалі мовчати, Перегріне Туку!
Мій дорогий Фродо, хобіти — справді дивовижні істоти. Ти можеш дізнатися про них все практично за місяць, але через сто років вони все ж таки здивують тебе.
Швидше за все, наприкінці шляху він стане як скляна посудина з чистим світлом усередині – для тих, хто вміє бачити.
Неминуче з'явиться у світ інше зло, може статися, ще більше: адже Саурон лише прислужник предуготовитель. Але це вже не наша турбота: ми не покликані покращувати світ і у відповіді лише за той час, коли нам довелося жити — нам має випалювати шкідливі бур'яни і залишити нащадкам чисті орні поля. Залишити їм у спадок хорошу погоду ми не можемо.
— Жаль Більбо не вбив його колись була можливість.
- Шкода? Жалість зупинила руку Більбо. Багато хто з тих, хто живе, гідний смерті, і багато хто з померлих — життя. Ти можеш повертати життя, Фродо? Тоді не поспішай засуджувати на смерть. Навіть наймудрішим не дано пробачити все. (Багато з тих, хто живе, заслуговують на смерть, багато хто з мертвих були гідні жити. Тому не будь швидким у судженнях щодо життя і смерті: навіть наймудріша людина може помилятися.)