Ну, Скотт, у мене 147 фунтів крихких кісток, обтягнутих білою шкірою. Сарказм — мій єдиний захист!
— Ти в порядку?
— Ну, не рахуючи болючого болю...
— Думаю, можливість використовувати сарказм — це гарна ознака здоров'я.
— У тебе є ідея, правда?
— Так.
— Ми потрапимо через неї в колотнечу?
— Можливо.
— А фізично боляче буде?
— Безперечно. Пішли!
— Це те, що ти могла б зробити, як койот? Залишити її вмирати?
— Якби вона була хвора і поранена, то так. Якби був поганий сезон полювання, то я з'їла б його.
- Мм. Вірте чи не вірте, але це прогрес.
- Потримай це.
- Що це?
- Не знаю. Сподіваюся, не найважливіша деталь.
— Це всі мають, але ніхто не може втратити. Що це?
— Я не знаю!... Тінь.
- Хто це?
— Це Мередіт. Вона трохи дивна.
- Ні, це ти трохи дивний. Вона дуже дивна.
- Місяць викликає в тобі фізичні зміни, ти прагнеш крові все сильніше і сильніше.
– Жага крові?
- Я про спрагу вбивати.
- Я вже починаю відчувати цю спрагу, Стайлз.
— Просто цікаво: яку частину тіла ми шукаємо?
— Я якось не думав про це...
— І що, коли вбивця все ще тут?
— Про це я теж не думав...
- Тоді повір мені. Скажи, що ти мені віриш. Скажи це. Скажи, що віриш.
— Стайлз, ми не можемо вбивати людей, яких намагаємось захистити.
— Скажи, що віриш.
— Ми не можемо вбивати людей. Ти в це віриш?
- Що ти хочеш щоб я зробив? Скотт, скажи мені як все виправити, добре? Скажи мені, що хочеш, щоб я зробив.
— Можливо, можливо, тобі варто поговорити з батьком.