Покінчивши з цим, вона  обернулася до Соні і знову спитала:
— Чому вони жили під ключем?
Соня трохи подумала і сказала:
— Щоб сироп до них капав зверху. То був сиропний ключ.

«Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити. Уве, треба йти вперед!
І вони пішли.

Світить зірочка з небес,
Незрозуміло, на який біс!
Світить-світить-світить...
Вдень і вночі спасу немає  -
Ріже очі яскраве світло!
Світить-світить-світить...

Блажен не той, хто приймає милостиню. Блаженний, хто подає.

Вона вірила у долю. Якими б шляхами ти не йшов, усі вони зрештою«приведуть тебе до твого призначення».