Як би цікаво стало жити на світі, якби можна було відкинути турботу про щастя.

Світ кишів батьками — отже, стражданнями; кишів матерями — отже, збоченнями всіх сортів, від садизму до цнотливості; кишів братами, сестрами, дядьками, тітками — кишів божевіллям та самогубствами.

– Але якщо ви про Бога знаєте, то чому ж не кажете їм? – гаряче сказав Дикун. – Чому не даєте їм цих книжок?
– З тієї самої причини, через яку не даємо«Отелло», – ці книги старі; вони – про Бога, яким він уявлявся сторіччя тому. Не про Бога нинішнього.
– Але ж Бог  не змінюється.
– Зате люди змінюються.

Тому що світ наш уже не світ«Отелло». Як для«фордів» потрібна сталь, так для трагедій потрібна соціальна нестабільність. Тепер світ стабільний, стійкий. Люди щасливі; вони отримують все те, що хочуть, і не здатні хотіти того, що отримати не можуть. Вони живуть у достатку, у безпеці; не знають хвороб; не бояться смерті; блаженно не знають пристрасті та старості; їм не отруюють життя батьки з матерями; немає  в них ні дружин, ні дітей, ні любовей — і, отже, нема тревоження; вони так сформовані, що практично не можуть вийти з рамок належного...