— Я не губитиму твоє життя.
- Я вмираю. Вже. З кожною секундою я все старший.
- Так і має бути.
- Скільки тобі років?
- 17.
- І давно тобі 17?
- Доволі давно...
— І це твоя мрія? Стати монстром?
- Так, мрія, щоб завжди бути з тобою.
- У тебе що, лінзи?
- Ні.
— Очі були чорними минулого разу, а зараз золотаво-карі.
— Так, я знаю, це флюоресценція.
— Я можу прочитати думки будь-кого в цьому залі. Окрім твоїх.
- То зі мною щось не так?
— Я сказав, що читаю думки, а ти почала копатися в собі.
Коли ти можеш жити вічно, навіщо ти живеш? (Якби ти зміг жити вічно, навіщо б ти жив?)
— Лев закохався у бідну овечку.
- Яка дурна овечка.
— Ну а лев — просто мазохіст.
Чи бачиш, я не можу існувати у світі, де немає тебе...
— Невже ти збиралася битися? Ти не думала про втечу?
— Я часто падаю, коли біжу.
- Я найнебезпечніший хижак у світі, все, що є в мені, приваблює тебе: мій голос, моє обличчя, навіть мій запах... Я б і без цього обійшовся... Від мене не втекти! Мене не перемогти!... Я створено вбивати...
— І нехай!
— І я вбивав людей...
— Це... байдуже!
— Я хотів... убити тебе. Я ніколи не відчував такої жаги до людської крові...
— Я вірю тобі...
— Не треба!
— Я поряд і я вірю...