- Я запалив камін у спальні нагорі. Думав, посидіти тут трохи, згадати старі часи, випити трохи віскі і збирався сказати, що не прожив жодного дня без думки про тебе. А потім, ми пішли б нагору. Але зараз, відчиняючи двері, я передумав. Так що ти доп'єш цей келих, розповідаючи, як ти щаслива в Нью-Йорку і поїдеш.
— І з чого ти вирішив, що я ляжу з тобою в ліжко після келиха віскі та короткої розмови?
— Я думав про три келихи.
- Як ти смієш?
— Тепер не має значення, адже я передумав.
— Я прийшла сюди на твоє прохання.
— Хоча він ніжний і добрий до тебе?
— І почуваюся ідіоткою.
— То йди.
— Боже...
— Але ж ти ще тут.
- Ти настільки впевнений?
— Що ти ще любиш мене? Я був впевнений, але зараз уже ні. Певне, почуття гумору ти теж втратила. Я ненавиджу возз'єднання. Мені важко було уявити довгі розмови ні про що, де ми годинами ходили б навколо того, що дійсно хотіли сказати, але не змогли. А тепер я знаю, що ти щаслива в Нью-Йорку, твій чоловік багатий, милий і добрий до тебе, знаю, що ти не озброєна і ти прийшла не заради сексу, бо мене більше не любиш. Адже минуло лише три хвилини.
— Ада казала, що ви все тримаєте у собі.
— Так роблять чоловіки.
- У вас хороша сестра, вона мені сподобалася. Їй нелегко бачити, як брат та чоловік борються один з одним. Томасе, чоловікам теж треба вимовлятися.
Справа не в сапфірі, Томмі, а в тобі. Ти був проклятий.
«Дорога Грейс, я пишу цей лист із важким серцем. Я точно знаю, що ти зробила і з ким це ти зробила. Нічого цього не буде згадано у звіті, проте ти повинна знати, я в курсі, що ти віддалася людині, яка є нашим заклятим ворогом. Це не просто зрада, це огидний вчинок, твій батько соромився б тебе. Щодо мене — я спустошений. Ти зрадила кожен принцип та поняття честі, дані тобі від народження та в ім'я чого?»
- Кохання...
- Вам веселу пісню чи сумну?
- Сумну.
- Добре, але попереджаю, я розіб'ю вам серце.
— Вже розбито...