— Порівнювати було нема з ким, поки батьки не віддали нас до школи.
- Це була помилка.
- Страшна! Цікаво, що вони думали?
— Можливо, нам потрібні друзі.
— О так, як з'ясувалося, тобі не чужий цей вид стосунків.
- А тебе він не приваблював? Ніколи?
- Якщо навіть ти здається мені тупуватим, уяви, яке мені з рештою, Шерлок. Я живу у світі акваріумних рибок.
- Так, але мене не було два роки...
- І що?
- Ну не знаю. Я подумав, може ти собі... рибку завів?
О, може бути я і на боці ангелів, але навіть на мить не подумай, що я один з них.
— Спочатку надішліть ваших хлопців.
- Навіщо?
— Мені не подобається чисельна перевага дурнів у домі!
— Здається, місіс Хадсон дізналася про його дружину в Данкастері...
— Що буде, коли вона дізнається про дружину в Ісламабаді?
— Ваш друг...
— Знаєте, що б Ви не сказали, я підтримаю на всі сто відсотків.
—... Зарозумілий жлоб.
— Ще слабкувато. Говорили й значно жорсткіше.
— Замовчіть, місіс Хадсон.
- Я й слова не сказала.
- Ви формулюєте питання. Ваш розумовий процес викликає фізичний біль.
[Джону надягають кайданки]
Шерлок: Ти теж зі мною?
Джон: Так! Виявляється, не можна врізати в носі шефу поліції!
— Що ж, майстри закінчили. Настала черга любителів.
— І пам'ятай: вона в шоці, їй лише сім, тож зроби все, що зможеш, щоб...
— Не бути собою?
- Да було б непогано.
- Доктор Ватсон, чому він так робить зі мною? Безумство якесь.
— Так, але хтось переконав його, що ви не скажете правду, доки не опинитеся від страху.
- Хтось?
— Може, я.
Хочу подивитися, як вони за мене борються: "Він любить мене більше!" Вони часом такі милі, ці люди, правда? Ну, ти знаєш... У тебе є Джон. Я, мабуть, теж співмешканця заведу.