— Ну як твоє вигнання, братику?
— Я відсутня лише чотири хвилини.
- Я сподіваюся, ти засвоїв урок?

Шерлок: Та помовчите ви всі! Ні звуку, ні слова, ні єдиного подиху! Я думаю! Андерсене, дивись убік – відволікаєш!
Андерсен: Що? Моє обличчя відволікає?
Лестрейд: Всім завмерти і тихо. Андерсен, відвернися.

- Це було неймовірно!
- Ти так думаєш?
- Думаю! Надзвичайно, зовсім, дивно!
— Зазвичай люди кажуть не так.
— А як кажуть люди?
—«Пішов до біса!»

– Скажіть, у нього колись були… дівчата, друзі, хоч якісь стосунки?
- Я не знаю.
- Як це можливо?
- Він - Шерлок. Хтось може знати, що діється в цій дивній голові.

- Я знаю, що ти справжній.
- На 100%?
— Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.

— Вибачте. Невдалий день для смерті...
- О? Виникли варіанти краще?

Нас усіх переслідують привиди минулого, Ватсон, що затьмарюють нам сонячні дні.

- Коли ми домовлялися?
- Вчора.
- Вчора мене не було вдома, я був у Дубліні!
- Не моя вина, що ти не слухав.

— Я тобі казав, не розумь!
— Я не можу відкриватись і закриватися, як кран!

Шанувальники – незамінне джерело пліток.