- Хюррем моя! Веселощі, радість, вічне свято! Мій ясний місяць! Моє світло у пітьмі! Моє сяюче сонце! Моя свічка! Мій помаранче милий! Ніжний та запашний! Володарка душі моєї! Ти мій наставник, друже! Ти пані! Володарка! Центр світобудови! Я твій раб і навіки їм залишусь!
— Ти для мене написав? Ти маєш дар  великого поета!
— Важливо не«хто написав», а той, хто мене надихнув!

Я – Хюррем. Я не вибачаю.

Частка душі моєї, мій володарю,
Світло очей моїх, мій пане.
І ночі не минає, щоб світ не спалахував від іскри вогню, що народжує мій стогін,
І ранку не буває, щоб небеса не розкрилися від плачу, що народжений бажанням побачити Ваш променистий образ.
Частка душі моєї, світло очей моїх, надія моя двох світів,
Клянусь, заради Вас я живу в цьому світі.
Чи не висловити моїх почуттів словами, не вилити їх на папері.
Якби моря стали чорнилом, а дерева перетворилися б на пір'я,
То висловили б вони все горе від цієї розлуки,
То благали б Аллаха:«О всевишній, з'єднай цю рабиню з її володарем».
Ах, часточка душі моєї, мій володарю, я довіряю вас Аллаху Всемогутньому.

Зробленого не повернеш. Ну а далі будь, що буде.

Я нікому не розповім про своє горе,
Не поділюся своїм сумом.
Сховаю муки глибоко в серці.
Відкриюся лише морю.
Нехай хвилі віднесуть мою печаль далеко-далеко,
Я сміятися у відповідь на все, що завдає мені біль.
Литиму сльози тільки по своїй сім'ї.

Влада це сорочка з вогню. Якщо вмієш носити її вірою та правдою, вона  оберігатиме тебе і знищить твоїх ворогів. Проте варто піддатися гордині і своє місце забути, тоді вона  самого тебе спалити. Тут же.

— Ти її справді любиш?
— Це ж моя дитина. Це моя кров, моя душа. Не має значення, хлопчик це чи дівчинка. І народила її кохана жінка.

Не торгуйся. Покладайся лише на свої сили.

Якою б високою була гора, будь-який її схил може стати стежкою.

Час змінює все. Особливо думки.