Я тільки заради тебе з моря вийшла. Це все твоє. Губи, Очі та Серце.

То серце не зрозуміє печалі безвихідної,
Якому дивитись на радості завгодно.
Я не звинувачую тебе, як здавна йде:
Про тих, хто ув'язнений, не думає вільний.

— Чому в тебе на очах сльози?
— Просто… Знаєш… Мені страшно.

Молодість – це книга. Ми її прочитали і вона закінчилася.

Я падатиму, падатиму, і падатиму... Але коли я встану — упадуть усі.

— А якщо я хочу, щоб це кохання вже закінчилося?
— Вона  закінчиться, тільки коли я помру…

— У дитинстві я ходила босоніж. Матінка казала: пройдися босоніж і вся туга і біди підуть. Земля дарує людині добро і радість. Мені здається, вона  мала рацію.
— Вона  мала рацію. Тільки земля дає нам справжній спокій. Але ось тільки де цей спокій шукати: на землі чи під землею?

Без духовності немає  майбутнього.

Навіть коли ти брешеш, твої очі кажуть правду.

Гей, сміливець, не нарікай на долю,
Не звинувачуй у своїх гріхах іншого.
Ти озирнися, побач свою провину,
Всі біди від тебе самого.
Ти не від тіні своєї страждаєш.
Що ж ти зробив, що не побачив дороги?
Що ж ти посіяв, щоби зібрати інший урожай?
Твої вчинки народжуються з душі та тіла.
Вони, як діти, прийдуть потім і схоплять тебе за поділ.