— Клянуся честю, мені не до душі ця безглузда війна, в якій французи власне вбивають і калічать французів. А власне, через що? Через що? Чому я повинен вбивати цих єретиків-гугенотів всі злочин яких полягає тільки в тому, що вони співають французькою псалми, які ми співаємо латиною, а? Набридло все, додому хочу, все.
- Отже, ви віддаєте перевагу бійці домашній затишок? Чи не постаріли ви, милий Портос?
— Ні, я просто порозумнішав.
— Стіни монастиря… Повітря монастиря!… Мене завжди сюди тягнуло.
— Тягнуло, звичайно, монастир жіночий!
- Я не сказала "так", мілорд...
- Ви не сказали "ні"...
Для Атоса це дуже багато, а для графа де ла Фер — дуже мало.
Ви зробили те, що ви мали зробити, Д'Артаньян. Але, можливо, ви зробили помилку.
Я довела, що чиста перед чоловіком.
Я вам вірна, на жаль, а ви... а ви... а ви...
А ви підвладні пліткарям дозвілля -
Ганьба для короля! Ганьба для короля!
Ось так! Вуаль!
Партію я ще не виграв, а ось життя, здається, вже програв.
- Це королева. Вона ходить як завгодно.
— Будь-кому?
- Тому, хто грає.
Ти рогоносець, Бонасьє! Ти рогоносець!
Спокійно, Бонасьє! Ти помстишся.
Ти це бачив? Так! Я бачив це!
Ех, безсоромна! Я їй... А вона мені...
Стоп! Спокійно, Бонасьє, є втіха.
Ти ображений не один. Ти ображений разом із Францією.
Франція у небезпеці!
Це змова проти мене та Франції!
Я врятую тебе, Франціє!
Тисяча чортів, пане! Не вам вчити мене манер, попереджаю вас!