Добрі люди намагаються проникнути тобі в саме серце.

Переоцінювати противника часом не менш небезпечно, ніж недооцінювати.

Цезар задає Піту питання, чи має дівчина.
Піт вагається, потім непереконливо хитає головою.
— Не може бути, щоб такий гарний хлопець не мав коханої! Давай, скажи, як її звуть! - Не відстає Цезар.
Піт зітхає.
— Ну, взагалі-то є одна дівчина... Я люблю її, скільки себе пам'ятаю. Тільки... я певен, до Жнив вона  навіть не знала про моє існування.
З натовпу долинають вигуки розуміння та співчуття. Нерозділене кохання — ах, як зворушливо!
— Має інший хлопець? - Запитує Цезар.
— Не знаю, але багато хлопців у неї закохані.
— Отже, все, що тобі потрібне, — це перемога: переможи в Іграх і повертайся додому. Тодівона  вже точно тебе не відкине, - підбадьорює Цезар.
— На жаль, не вдасться. Перемога... у моєму випадку не вихід.
— Чому ні? — спантеличено питає ведучий.
Піт червоніє як рак і, запинаючись, вимовляє:
— Тому що... бо... ми приїхали сюди разом.

— А потім того ж дня на уроці музики вчителька запитала, хто знає«Пісня долини», і ти одразу підняла руку. Вчителька поставила тебе на стільчик і попросила заспівати. І я готовий присягнутися, що всі птахи за вікном замовкли, поки ти співала.
— Та гаразд, перестань, — кажу я, сміючись.
- Ні, це так. І коли ти закінчила, я вже знав, що любитиму тебе до кінця життя... А наступні одинадцять років я збирався з духом, щоб заговорити з тобою.

- Отже, з п'яти років ти зовсім не звертав уваги на інших дівчаток?
- Нічого подібного. Я звертав увагу на всіх дівчаток. Просто для мене ти завжди була найкращою.

... не можна забути того, хто був твоєю останньою надією.

- Ти вмієш вбивати.
- Не людей!
- Думаєш, є різниця? - похмуро запитує Гейл.
Найстрашніше - різниці ніякої немає, потрібно лише забути, що вони люди.