Не підходь, гидка! Я жахливо небезпечний! У мене чорні мереживні труси по карате! Бійся мене! Мій дідусь плювався отрутою! Моя бабуся була психопаткою! У мене ноги по вуха у крові!

Назбирати валізку образок і до певного часу тримати її в шафі - це для будь-якої дівчини свята справа.«Я всім прощаю, але все записую» – такий їхній девіз.

Моральність падає один раз, зате нескінченно.

Ось це я розумію: ненависть! Коли така ненависть, так і любові ніякої не треба!

— На мою думку, ти все ускладнюєш. Смішно, що іншим ми даємо поради, яких не слідуємо самі.
- Хіба? Я так гадаю. А ще я боюся надто сильних почуттів. Точніше не сильних, а неконтрольованих.

Все, що відбувається між двома, – нормально. Ненормально — це коли третій починає пхати носа.

З тими, кому боляче, не сперечаються. Біль, як фізична, і душевна, позбавляє людини здатності мислити тверезо.

Для кохання рідкісні зустрічі радше свято, ніж перешкоди. Вони підгодовують уяву. Чим рідше людину бачиш, тим простіше її любити. Зайвим спілкуванням можна лише зіпсувати.

Коли тобі боляче, не подавай виду, бо коли добивають, це ще болючіше.

Ніщо так не губить абсолютні ідеї, як дріб'язковий егоїзм.