«Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити. Уве, треба йти вперед!
І вони пішли.
У нинішньому світі людина старіє, не встигнувши постаріти. Ціла країна стоїть і аплодує тому, що ніхто більше не вміє працювати на совість. Нестримна овація посередності. Ніхто не здатний сам змінити шини. Змонтувати світлорегулятор. Покласти плитку. Оштукатурити стіни. Здати назад на машині із причепом. Заповнити декларацію. Усе це зайві вміння, які втратили актуальність.
Уве чудово розумів, коли дружини подруги дивувалися: як це – з власної волі вставати зранку і весь день проводити з цим дундуком? Уве і сам дивувався: як? Він зібрав для неї книжкову шафу: вона набила його книжками, в яких від кірки до кірки суцільно про почуття. Уве ж цінував лише те, що можна побачити, помацати. Бетон та цемент. Скло та залізо. Інструмент. Передбачувані речі. Прямі кути та чіткі інструкції. Проектні моделі та креслення. Предмети, які можна зобразити на папері. Сам Уве складався з двох кольорів – чорного та білого.
Запам'ятай: тільки дурень думає, що сила та габарити – це одне й теж.
Уве, втім, безнадійним себе не вважав. Просто, на його думку, речі люблять місце та порядок. Не можна йти по життю, ось так легко розкидаючись і розмінюючись ними. Наче сталість нині нічого не варта. Нині люди змінюють старе на нове настільки швидко, що вміння робити щось довговічне стало непотрібним. Якість – кому вона тепер потрібна?
До Уве раптом доходить різниця між жорстокістю за потребою та жорстокістю навмисною.
Так, буває важко визнати, що помилявся. Особливо, коли помилявся так довго.
Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна на те, щоб жити.
Як сказала одного разу Соня, щоб зрозуміти таких мужиків Уве та Руне, насамперед необхідно зрозуміти, що вони народилися не свого часу. Такі небагато просять від життя – лише найпростіших речей, вважала Соня. Щоб дах над головою, та тиха вуличка, та машина однієї-єдиної марки, та дружина-лапушка, одна-єдина на все життя. Щоб працювати з користю. Щоб будинок був, а в будинку щось регулярно ламалося і відкручувалося – а ти
ходив би з викруткою і прикручував.
Уве завжди з інтуїтивним скепсисом ставився до людей вище метра вісімдесяти п'яти. Досвід підказував: при такому зростанні кров просто не дістається мозку.