— Так, Квірел був чудовий вчитель, — голосно сказав Гаррі, — тільки з одним маленьким недоліком: у нього Волан—де—Морт стирчав із потилиці.
— Що ти робив під вікном, га?
- Слухав новини, - мирним тоном відповів Гаррі.
Дядько та тітка обмінялися обуреними поглядами.
- Новини слухав! Знову!
- Вони щодня інші, ось яка штука, - пояснив Гаррі.
На світі немає нічого неможливого — річ лише в тому, чи вистачить у тебе хоробрості.
— І ти навіть ні на кого з нас не хочеш дивитися! - вигукнула Джіні.
— Це не я, а ви все на мене не хочете дивитися! - спалахнув Гаррі.
— Може, ви озираєтесь один на одного, але ніяк не потрапите в такт? - припустила Герміона, іронічно піднявши куточки губ.
Людина вмирає тоді, коли вмирає останній спогад про неї.
Твої страждання доводять, що ти залишаєшся людиною! Біль — доля людська...
-... це така зброя. Те, чого в нього ще не було.
— Тоді коли він був ще могутній?
- Так.
— І що ж це за зброя? - не переставав Гаррі, - щось гірше, ніж "Авада Кедавра"?
— Досить, — перебила їх місіс Візлі.
— Як з Азкабана повернувся, так став ганяти Кікімера туди-сюди, ох, бідна моя пані, що б вона сказала, якби побачила, на що перетворився будинок, всяке лихо живе, скарби викидають, вона оголосила, що він їй більше не син, а він тут, і кажуть, до всього ще й убивця...
— Побормочі в мене ще й стану вбивцею!
— Одна людина не може стільки відчувати відразу — вона розірветься.
— Якщо у тебе емоційний діапазон, як у чайної ложки, це не означає, що в нас такий самий.
- Я не вірю! Я не вірю! О, Роне, як це чудово! Староста! Як і все у нашій родині!
- А хто ж, цікаво, ми з Фредом? Сусіди? - обурено сказав Джордж.