... якась частина тебе йде з тим, кого ти втратив, адже дружба — це як кохання. Краще ні до кого не прив'язуватись, надто це ризиковано.

Будь чесним із собою і тим більше з нею; якщо твоє почуття до неї - не любов, не давай їй надії даремно, вона  гарна дівчина.

Небезпечна річ — до когось прив'язуватися. Збожеволіти, до чого від цього буває боляче. Боляче від одного лише страху втратити.

Найдорожчі моменти у житті залежать часом від дрібниць.

Дитяче кохання — це свято, його не можна довірити нікому. Вона  живе у вас, у таємних глибинах душі. Іноді спогад може викликати її на світ, нехай навіть зі зламаними крилами.

У підлітковому віці ми всі мріємо в один прекрасний день покинути батьків, але настає інший день, коли батьки покидають нас. І тоді ми мріємо лише про одне: знову стати хоч на хвилинку дітьми, що жили під їхнім покровом, обійняти їх, сказати їм, не соромлячись, як ми їх любимо, притиснутись до них міцніше, щоб вони нас заспокоїли ще хоч раз.

Софі — дівчина яскрава та красива, ми з нею дружимо та фліртуємо давно, але я так і не можу підібрати назви нашим стосункам. Ми граємо в дружбу, вдаючи, ніби не помічаємо, як нас один до одного тягне. Ми обидва знаємо, що ми не маємо  часу на справжній зв'язок.

Море ніколи не старіє.

Віриш ти в Бога чи ні, мама не може померти зовсім, її безсмертя тут, у серці дитини, яку вона  любила.

Батьки старіють до певного віку, коли їхній образ застигає в нашій пам'яті.