Мене завжди дивувало, як несподіваний збіг обставин часом докорінно змінює наше життя. Ніхто не помічає як шматочки невидимої головоломки самі собою складаються в єдину картину, і це неминуче призводить до потрясінь.

... якась частина тебе йде з тим, кого ти втратив, адже дружба — це як кохання. Краще ні до кого не прив'язуватись, надто це ризиковано.

Я міцно притулилася до нього, ніби сподівалася забрати з собою аромат його тіла і залишити йому свій.

Щоб посудина переповнилася, потрібна незліченна кількість крапель.

Я не просила тебе читати лекцію про економіку та геополітику, мені вистачає чоловіка, який кожен вікенд катує мене, читаючи газети вголос.

Мені наснився дивний сон. З моменту пробудження я мрію повернутися, але не знаю ні чому, ні як це зробити. Я хотіла б побачити тебе знову, там, де ти зараз.

Миті, які ти мені подарувала, мають ім'я, вони звуться захопленням. Вони й досі носять його, вони зіткані з твоєї вічності. Навіть без тебе я ніколи більше не буду сам, бо ти десь існуєш.

Коли долю треба трохи підштовхнути, друзі повинні про це подбати.

Ви заперечите, що серцю не накажеш, але у вас є ще голова, то скористайтеся нею!

— Що він не прийде?..

— Він помер!

— Н—так, привід, маю сказати, бездоганний — не підкопаєшся!