У цьому березневому сні вони вже не блукали по лабіринтах свідомості та яви, тримаючись за руки, наче школярі. Вони йшли цілеспрямовано до кохання дорослих людей. І опинилися вночі одні у Віллерівських підвалах. Вона  перша поцілувала Суботу, і тут затремтіли лікарняні перекриття. Оголився кістяк викинутого на берег відсіку Ноєва Ковчега, і чоловік і жінка стали відкритими для погляду Бога Любові. Навколо них утворилася веселка. Закружляли метелики, які з'являються лише навесні. Розквітла верба. Лікарняний запах залишив покої, де лежали в костюмах Адама та Єви чоловік та жінка. І він увійшов до неї, як входить вогонь у полум'я для того, щоб повніше пізнати подібне до подібних. І він любив її, і вона плакала від щастя. Блудниця Раав і праведна Рут, втілений березень і символ жіночого початку. Вона  плакала і навколо йшов дощ, вона  сміялася, і знову спалахувала веселка і виглядало сонце. Ось вона думка, яку має породити Субота: ця думка – щастя! І це щастя має чекати будь—кого, хто зважиться з ним на втечу. І не було в цьому сні повчально—ялейного голосу Віллера:«Куди ж ви, діти мої, біжіть від свого порятунку? Вам не належить любити за інструкцією». Цей сон був таким довгим, яскравим, щасливим, що вибивався своєю виразністю з породи схожих апельсиново—помаранчевих снів.
Вранці Субота прокинувся щасливим.
Гримів візок з ліками, хворі зранку човночили Бульваром Мрій. Все було як завжди, та все ж щось змінилося. Ранок був інший. Сонячні промені, що розбили пропахле карболкою замкнутий простір першого буйного, шепотіли про щастя. Вони були вільні в собі; опиняючись усередині ґрат, залишалися зовні на волі. Вони нагадали Суботі, яка має бути думка: свобода і щастя могли б стати світлом для інших, теплом і радістю для оточуючих, невловимою для темряви та запахів відсіку Ноєва Ковчега, що гниє на дні. Думка світла і вільна у своєму щастя.

І ще — якщо ти поет, дивися найчастіше на нічні зірки. Якщо ти не поет, все одно виходь на балкон і дивися. Може, колись помітиш, як одна із зірочок тобі підморгнула. І запросила у політ. Тут можуть відкритися справжні моменти життя. Не пропусти миті.
А якщо в тебе немає  балкона, і ти не поет, і твоя голова рідко повертається до зірок, тоді йди й дивися собі під ноги — і там можна побачити у калюжі відбиту зірку. Ану, як підморгне?

Тієї ночі Вероніка не просто прийшла в сон Суботи. Вона  покохала його. Раніше розповіла про те, що два роки тому, коли вночі стояла біля вікна і чекала на прихід депресії, бачила, як нічне небо зі свистом блискавки або електричного зварювання пролетіла якась яскрава вогненна куля і впала у Волгу. Дівчина з райдужними очима загадала бажання зустріти колись людину, яку вона  покохає по-справжньому; і тепер її бажання справджувалося. У той рік до неї прийшла депресія. Їй не хотілося жити. Вона  навчалася в університеті, де викладав Субота; їй дуже подобалися його лекції, і вона разомз усіма журилася про те, що викладач виявився невідворотно хворим. Але коли до неї прийшла депресія, Вероніка зрозуміла, що вона не здатна закохатися в жодну сучасну молоду людину тому, що вона прийшла в цей світ з іншого часу — з часу Наташі Ростової та П'єра Безухова, Неточки Незванової та князя Мишкіна; з часу Бунінських курсисток та Гриновських Ассоль. І вийшло те, що згодом всесильний Віллер визначив як невроз перероджень, невроз роздвоєння особистості; і за гроші тата Вероніки взявся лікувати її в гіпнотичних підвалах, оббитих зеленою повстю. Яка ж вона дурненька!

Журналістка прийшла перед виборами до державної думки поговорити про політику, але незабаром зрозуміла, що політикою я мало цікавлюся. Зрозуміло, мене трохи напружила та обставина, що до забутого старого з'явилася красуня зі світу великих міст та грошей для того, щоб поговорити про політику. Що я міг сказати? Політика давно стала різновидом шоу-бізнесу. Які у ньому процвітають закони? А які закони існують у«промежині»? Світ котиться у прірву. Вже ближче, ніж здається. Все очевидно для очей, не засмічених мішурою. Але чому вона  прийшла до мене? Дивно. У галузі сучасної політики найгіршого фахівця, ніж я, знайти важко. Хіба що з цих міркувань? Щоб посмішити публіку? Чортків. Красиві.
І я розповів їй свою позицію як міг, з іронією та припустимою делікатністю, бо мені було приємно спілкуватися з жінкою з іншого світу. Як інопланетянка спустилася на землю, щоб струсити старого холостяка.

... зателефонував до Ірини Сергіївни і запросив у гості. Купив сухе вино в пакетах, багато фруктів. Готувати не люблю. Навчився дечому в вимушених обставинах. Обходжуся малим. М'ясо не їм, трохи риби, овочі, фрукти. Коли привчаєш себе до невеликої кількості їжі, організм насичується швидко. Часом на сніданок досить крутого яйця та міцного чаю з хлібцями.
Ірина Сергіївна гостя бажана. Я називаю її психологіною. Тобто не просто безособовим професіоналом, а психологом-жінкою. Або жінкою-психологом. Так буде вірніше. Тому що попереду все ж таки жінка. У повнокровному розумінні цього слова.
Давно забуті ранки — коли прокидаєшся не один. Приємно стомлений. У потоці холостяцької ледарства фізична близькість схожа на маленьку пригоду. У віці за п'ятдесят можна перебувати всередині та зовні психофізичного задоволення. Зникає стрімкість та автоматизм, з'являється пікантна розважливість. І гумор. І іронія. І насолода давно відкритими переживаннями. У тіла є своя пам'ять.
— Ти можеш розслабитись і ні про що не думати? - Запитує Ірина після ранкового променаду в ліжку. — Заплющ очі, розслабся, поклади руку на сонячне сплетіння. Не думай ні про що.
- Розслабився, - усміхаюся я. - Поклав руку на сонячне сплетіння. Думаю, що ні про що не думаю.
— Ти не вмієш ні про що не думати?
- Не знаю. Я не думаю ні про що у момент фізичного екстазу. Думає моє тіло. Мізки не думають. Тепер я розслаблений, але не думати зовсім не можу. Занурююсь у небуття, але я-то розумію, що це я занурююсь. Якщо витруїти«я», щось вийде. А навіщо це? Що за дзен буддистські штучки?
- Не бійся. Ти не піддослідний кролик. Я хочу достукатися до твоєї впертості. Адже ти трошки зневажаєш сучасних психологів?
- Про що ти? Я давно нікого не зневажаю. По-перше, піднесення огидне саме собою. А по-друге, хіба я зовсім сліпий? Думаєш, я не бачу іноді себе ніби збоку? Щойно хвоста поки немає. Ріжки з копитами пробиваються.
......
— Розумієш, звідки у людей проблеми? Розумієш? — м'яко і наполегливо формулює питання психологіня, перебираючи їх ніжно, як кішка мені пухову хустку. При цьому пазурі на розкритих лапах відчинені. — Якби ти міг уявити цілющу силу тренінгу. Якби міг. Звідки йдуть проблеми? Ти ніколи не думав над цим? Звідки у людини виникають проблеми? В окремого індивіда. У соціальної одиниці. У групи людей. Звідки?
- Звідки? - Усміхаюся я, розглядаючи її оголене тіло. — Усі проблеми звідси. Чи не так? З жінки... — Моя долоня розгортається, пальці гусеничним ходом ніжно сіняють від її сонячного сплетення вниз по косогір'ю. — Від жінок народжуються хлопчики, стають чоловіками, політиками, правителями, диктаторами, тиранами, поганими чоловіками. Від них одні проблеми. Значить, у всьому винні жінки, які народили цих чоловіків
.

Вночі зателефонувала Ірина Сергіївна. Перервала сон, у якому розмовляв із Сократом про користь ритуалу у роботі торговця м'ясом над ринком. Я стверджував, що можна не помічати свинячих голів та запаху крові, та виношувати філософську думку. Він сміявся з моєї наївності. І переконував не віддаватись у рабство звіриному цеху. Хіба не ллється там, як на ристалищах, кров та піт? Ні, усміхався я, це не битва. Це ритуал язичницького жертвопринесення. Я жрець, а чи не раб. Я розрубую і ріжу сакральний продукт, а не розчленовую трупи тварин. Граю в жертвопринесення, відточую ритуал, як Спіноза збільшувальне скло. Але моє серце залишається не зворушеним. Кровчужого ритуалу не стосується мого розуму. А халат? Що ж. Халат віддам у прання. Або скину його, як змії скидають стару шкіру.
— Не лукав сам із собою, — відповів Сократ. — Клянуся собакою, ти не зможеш захистити свій внутрішній світ від ринкового смороду. Ти надто слабкий для цього. Занадто ранимо, хоч і не поет. М'ясний цех не тобі. Іди до церкви і напросись тимчасово сторожем. Це твоє.
- В церкву? Хм. Сторожем? Але там не можна шліфувати лінзи. Неможливо відточувати ритуал там, де Христос вигнав бичем торговців. У церкві не можна бути робітником. Можна лише служити. А я не готовий. Клянусь собакою, Сократе, я не готовий. Якщо хочеш житиу волі, навчися служити. У мене мало терпіння, Сократе. Багато ледарства і мало терпіння. Можливо, я візьмуся до редакції тексту п'єси. І на цьому зароблю. Я подумаю.
І тут пролунав дзвінок Ірини. Сон виявився в руку.
Тривожним голосом вона  сказала:
— З донькою проблема. Замкнулась у ванній, ридає. Увечері прийшла п'яна. Я заявила, що я неправильно її виховала. Сказала, що я забрала у неї можливість бути щасливою. Що вона ніколи не буде щасливою, бо я не навчила її щастя. Як це чути матері?
— Чому це все? Накопичилося? Чи реакція на подію?
- І реакція, і накопичилося. Якийсь режисеркинув її. Сказав їй, що вона молода. І її треба усьому вчити. А чому?
- Чому? Ох, ця Мельпомена. Гадаю, не театральному мистецтву. Де вона зараз? У ванні?
- Так. Затихла. Я хвилююсь. Не зробила б із собою щось. Дурненька.
Я підвівся з ліжка і підійшов до ноутбука. Відкрив електронну пошту, знайшов файл із текстом п'єси«Самовбивці».
— Що там у її п'єсі? - спитав я. - Не встиг прочитати. Що там із героїнею?
— Розкриває вени, — голосом відповіла Ірина Сергіївна. - Що робити? Ламати двері?
- Ломай. Я сиджу на телефоні.
.....
Люди закохалися в акторство. Ліцедії - зачиначі мод. Ліцедії - будинки на піску. Відкрий стрічку новин і упрєшся очима в каламуту і лушпиння, яке називається життям...
(Психологіня і психопат)

Для когось ледарство - мати всіх пороків, кінець її - найжорстокіше рабство і смерть. Для когось ледарство – випробування. Не було гіршого покарання для російського мужика 18-19 століття, як дивитися«прив'язаним до стільця» на працюючих друзів. Кажуть, витончену цю страту придумали промисловці-німці в Росії. Німці взагалі добрі психологи, коли справа стосується стимуляції праці. Але біда — покласти німецьку психологію на російський ґрунт. Через асфальт міста проб'ється мутант бунту. Не привітатись нікому.
Я в духовному малі, тому дотримуюсь витяжки з власного життєвого досвіду. Для мене ледарство – це привід до зібраності та внутрішньої дисципліни. Святість як різновид свободи вимагає від людини колосальних внутрішніх зусиль, бо легше цю свободу комусь віддати — кинути до ніг авторитету, щоб звільнитися від вантажу відповідальності. Не кожен здатен нести свободу. Більшість людей воліє свободу продати за сочевицю, як Ісав продав своє первородство Якову. Святість подужає не кожен. За вдачею більшість із нас — раби умовностей. Зрозуміти самого себе, ідентифікувати власнуособистість – це ознаки первородної свободи. Але первородна свобода – тяжка ноша. Повірте на слово. Простіше за сочевичну юшку...

Олексій захлинався від безвиході і плутав алеями сну, намагаючись знайти вихід. "Тріщина - це не дефект, це лазівка ​​на волю". Де ця тріщина? Йому треба було знайти її у снах, тому що сни стали дійсністю після того, як він перестав приймати пігулки. Потрібна була думка — яскрава, зухвала, оригінальна, сильна, про яку йому говорив і наказував Шаман.
Тепер Вероніка супроводжувала його всюди. Фактично вона  весь день безвилазно перебувала у третьому жіночому відділенні, корпус якого був у самій низині лікарняного дворика. А Субота, п'яний книжковим нектаром кохання, бачив її на ранкових та вечірніх обходах лікарів, вона посміхалася йому смішною усмішкою з-за плеча Сан Санича, грайливо морщила носик з ластовинням, будувала за спиною важливого лікаря ріжки і сміялася так, що навколо оживали глиняні пташки — вироби хворих, — і носилися по відділку ластівками, синичками, стрижами. Він бачив її, що сиділа навпроти себе в їдальні під час обіду в ті хвилини, коли інша Вероніка ділила трапезу зі своїми сусідками по палаті. Вночі мила дівчина була побажати йому приємних снів і відразу входила в ці сни довгоочікуваною і улюбленою гостею. Вона  була зображена на картинах художника Курочкіна і посміхалася Олексію, коли він блукав Бульваром Мрій. Вероніка примудрилася проникнути навіть туди, куди дівчатам шляхбув замовлений - в душову кабіну санобробки, в якому найнятий з волі цирульників стриг усіх бажаючих; де санітар Василь роздягав пацієнтів до«сатирових залоз» і спрямовував струмінь гарячої води, та був підозріло довго розглядав оголених чоловіків, перевіряючи їх у наявність корости чи вошей. Вероніка проникла на єдиний острівець свободи, де Кубинець співав гімни світової революції, а Ванька Довгий обструпував свої сумнівні комерційні справи, — у туалет, у якому була відкрита кватирка, що служила і поштою, і телеграфом, і пересилочним пунктом для пацієнтів першого буйного. Через кватирку загратованого вікна викидалася волосінь з грузилом —«коник», і в заздалегідь обговорений час з волі надсилалася посилка: комусь потрібен був чай, сигарети.горілка, наркотики. Комусь їжа чи гроші.

Повинен зізнатися, я маю слабкість до рудих жінок, не знаю, чому. Це моя кнопка, на яку легко натиснути, щоб я став раптовим і ввічливим. Строптивість йде кудись у землю, як електричний струм, пронизуючи мене по вертикалі з голови до п'ят. Струмениться по спинномозковій рідині. Висвічує кожну клітину істоти. Мабуть, тут щось від язичництва, дрімуче, тверде, що спонукає до насолод, інакше кажучи – сила кореневищ, які не знають інтелігентних слабкостей та рефлексії. Те, про що апостол Павло мудро помітив:«Бо за внутрішньою людиною знаходжу задоволення в Божому законі; але в членах моїх бачу інший закон, що протистоїть закону розуму мого і робить мене бранцем закону гріховного, що у членах моїх». Ось і я стаю бранцем закону язичницького, приємного, просоченого життєдайною енергією Ероса. Так би мовити, обнуляюсь.

Половина другої ночі. Зірки висять над дахами будинків, як стиглі яблука. Здається, руку простягни і зірвеш одну-дві. Зірки великі та холодні. Мовчать. Чи не живі якісь. Їм немає до мене жодної справи.
Не спиться. А коли не спиться, мене мучать думки — найрізноманітніші. Краще їх кудись послати. У сенсі зібрати докупи і направити в творчий політ. Або хрестовий похід на певну ідею. Психологічну ідею, тому що моя освіта мене іноді тіснить, як тіснить тіло у ченців-затворників. Ідею необхідно реалізувати, інакше захочеться напитися, а потім ще й ще. А житипотрібно зі смислами. Де ж ці смисли знайти? З чого витягти? Із сірості одноманітних буднів? Не виходить. Квадратний корінь із нуля буде нуль. Квадратний корінь із одиниці буде одиниця. Потрібна інша система координат. Чи не Евклідова. З чого витягувати смисли? Мабуть, із того, що краще виходить. Кажуть, що раніше я був непоганим психологом — поки що психологія не почала тіснити. Тобто перестала давати смисли. Одне безглуздя. А я не можу жити без гострого переживання життя. Якщо у моє життя довго не приходять смисли, я починаю благородно бунтувати.