Юрій Меркеєв. Психологіня та психопат

Половина другої ночі. Зірки висять над дахами будинків, як стиглі яблука. Здається, руку простягни і зірвеш одну-дві. Зірки великі та холодні. Мовчать. Чи не живі якісь. Їм немає до мене жодної справи.
Не спиться. А коли не спиться, мене мучать думки — найрізноманітніші. Краще їх кудись послати. У сенсі зібрати докупи і направити в творчий політ. Або хрестовий похід на певну ідею. Психологічну ідею, тому що моя освіта мене іноді тіснить, як тіснить тіло у ченців-затворників. Ідею необхідно реалізувати, інакше захочеться напитися, а потім ще й ще. А житипотрібно зі смислами. Де ж ці смисли знайти? З чого витягти? Із сірості одноманітних буднів? Не виходить. Квадратний корінь із нуля буде нуль. Квадратний корінь із одиниці буде одиниця. Потрібна інша система координат. Чи не Евклідова. З чого витягувати смисли? Мабуть, із того, що краще виходить. Кажуть, що раніше я був непоганим психологом — поки що психологія не почала тіснити. Тобто перестала давати смисли. Одне безглуздя. А я не можу жити без гострого переживання життя. Якщо у моє життя довго не приходять смисли, я починаю благородно бунтувати.

Цитата з книги Психологіня та психопат, автор Юрій Меркеєв