Юрій Меркеєв. Кесонники та Шаман

Тієї ночі Вероніка не просто прийшла в сон Суботи. Вона  покохала його. Раніше розповіла про те, що два роки тому, коли вночі стояла біля вікна і чекала на прихід депресії, бачила, як нічне небо зі свистом блискавки або електричного зварювання пролетіла якась яскрава вогненна куля і впала у Волгу. Дівчина з райдужними очима загадала бажання зустріти колись людину, яку вона  покохає по-справжньому; і тепер її бажання справджувалося. У той рік до неї прийшла депресія. Їй не хотілося жити. Вона  навчалася в університеті, де викладав Субота; їй дуже подобалися його лекції, і вона разомз усіма журилася про те, що викладач виявився невідворотно хворим. Але коли до неї прийшла депресія, Вероніка зрозуміла, що вона не здатна закохатися в жодну сучасну молоду людину тому, що вона прийшла в цей світ з іншого часу — з часу Наташі Ростової та П'єра Безухова, Неточки Незванової та князя Мишкіна; з часу Бунінських курсисток та Гриновських Ассоль. І вийшло те, що згодом всесильний Віллер визначив як невроз перероджень, невроз роздвоєння особистості; і за гроші тата Вероніки взявся лікувати її в гіпнотичних підвалах, оббитих зеленою повстю. Яка ж вона дурненька!

Цитата з книги Кесонники та Шаман, автор Юрій Меркеєв