А захоплюють мене такі книжки, що як їх дочитаєш до кінця — так одразу подумаєш: добре, якби цей письменник став твоїм найкращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли захочеться.

Варто тільки померти, вони тебе одразу ж запроторять! Одна надія, що коли я помру, знайдеться розумна людина і викине моє тіло в річку, чи що. Куди завгодно — тільки не на цей клятий цвинтар. Ще приходитимуть у неділю, класти тобі квіти на живіт. Ось теж нісенітниця собача! На біса мерцеві квіти? Кому вони потрібні?

І справді я був зовсім не в настрої. А без настрою нічого не можна робити.

- Що ти робиш?
— Не бачиш, книжку читаю.
- Гарна?
— Так, особливо ця фраза, яку я читаю.

Якщо ти маєш комусь дати в морду і тобі цього хочеться, треба бити.

Я собі уявив, як маленькі дітлахи грають увечері у величезному полі, у житі. Тисячі малюків, і довкола — ні душі, жодного дорослого, крім мене. А я стою на краю скелі, над прірвою, розумієш? І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися в прірву. Розумієш, вони бавляться і не бачать, куди біжать, а тут я підбігаю і ловлю їх, щоб вони не зірвалися. Ось і вся моя робота. Стерегти хлопців над прірвою в житі. Знаю, це дурниці, але це єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Мабуть, я дурень.

Коли настрій поганий, чи не все одно, що там за віконцем.

Можна було сто тисяч разів проходити, і завжди ескімос ловив рибу і двох уже спіймав, птахи завжди летіли на південь, олені пили воду з струмка, і роги у них були такі ж красиві, а ноги такі ж тоненькі, і ця індіанка з голою грудьми завжди ткала той же килим. Ніщо не змінювалося. Змінювався тільки ти сам. І не те щоб ти одразу ставав набагато старшим. Справа не в тому. Але ти змінювався і все. То на тобі було нове пальто. То ти йшов у парі з кимось іншим, тому що колишній твій товариш був хворий на скарлатину. А то інша вчителька замість міс Еглетінгер наводила клас у музей. Або ти вранці чув, як татоз матір'ю сварилися у ванній кімнаті. А може, ти побачив на вулиці калюжу і по ній розтеклися райдужні плями від бензину. Словом, ти вже чимось став не той — я не вмію як слід пояснити, чим саме. А може, й вмію, але щось не хочеться.

Коли я перебіг через дорогу, мені раптом здалося, що я зник. День був якийсь божевільний, моторошний холод, ні проблиску сонця, нічого, і здавалося, варто тобі перетнути дорогу, як ти відразу зникнеш навіки.

Любов – це спілкування не лише фізичне, а й духовне.