— Вибач, але так зі мною постійно — насилу згадую обличчя. — Прагнеш забути минуле. Ось що таке. Мабуть, підсвідомо. — Може, й так, — погодився я. Мабуть так воно і є.
Наката нікому не казав, що знав котячу мову. Крім кішок, про це ніхто не підозрював. Спробуй скажи комусь – одразу вирішать: у старого остаточно дах зірвало. Всі, звичайно, знали, що у Накати мізки не в порядку, але одна справа – мізки, і зовсім інша – дах.
Зрештою, — продовжувала подруга, — людям спокійніше з тими, хто знущається, аніж з тими, з кого знущаються. І радіють:«Боже, яке щастя, що все це витворять не зі мною!» У будь—які часи в будь—якому суспільстві за великим рахунком відбувається те саме: всі прагнуть приєднатися до більшості і не паритися.
Душа людини — святиня, яку ніхто не має права втоптувати у багнюку. Найстрашніша мука на світі — безсилля, тіло, що зжирає після того, як над душею поглумилися.
Ти колись чув, як гуркоче лавина в горах? Якраз після того, як відгуркотить лавина, і приходить Абсолютна Тиша. Перестаєш розуміти, де знаходишся, така вона стовідсоткова. Просто ДУЖЕ тихо...