Трохи простодушної віри, і з її допомогою вони зрушать гори.

Війна жахлива, але світ часом набагато страшніший...

Я не здивувався. І сам дивувався з того, що не був здивований.

Коли дівчина закохана, у неї не помітно. Чоловіка це й підкуповує. Він собі думає:«Симпатична дурепа, про мене мріє, одружуся я з нею». Одружився, а рано прокидається — мрійливості як не бувало, звідки ні візьмися мізки з'явилися, барахло вже розпакувала, ліфчики-трусики по всьому будинку розвішує. Того й дивись у мотузках і мотузках заплутаєшся. А чоловікові з усього світу залишається крихітний острівець — вітальня. Потягнувся за медом, а потрапив у ведмежий капкан; тішився, що спіймав метелика, а придивився — оса.

- Я поводився, як дурень, з початку і до кінця. Наробив дурниць. Мені не можна довго залишатися. Я йду, одному богові відомо куди, - сказав Монтег.
– У всякому разі, ви робили дурниці через цю справу.

— Але я її люблю, — заперечив він.
— А я люблю вас, — відповіла вона.
— Вам не здається, що в ній є маленька іскорка любові до мене? — поцікавився він, висовуючись на світ веранди.
— А вам не здається, що й у вас могла б бути маленька іскорка любові до мене? — спитала вона.
— Можливо, я зможу щось із цим вдіяти.
— Ніхто з нас нічого не може вдіяти. Усі люблять не тих, кого треба, усі ненавидять не тих, кого треба.

Ми завжди прив'язуємося до того, чого не слід.

Ви якась особлива, на вас ображаєшся і водночас легко пробачити.

— Я тобі колись брехав?
- Сто разів!
- Ну вже, - він повів плечима, - хіба що зовсім небагато, для користі справи.

Світ - це стічна канава, в якій ми борсаємося, намагаючись прибитися до берега. Господи вибач, та де він, цей берег? Ніколи до нього не прибитися, бо берега нема! Ми — щури, що тонуть у нечистотах, а тобі всі маяки мріють.