І богу догодити на чужий рахунок норовлять.
Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосердніший за вас!
Жіноче серце м'яко. М'яко воно м'яко, зате вже й злий жінки нічого на світі немає, якщо її образити чутливо. Страшно стає. Жінка помститься жахливо, вона може таку гидоту придумати, що чоловікові й на думку не спаде.
Нещасливий той, хто догоджати та підсвічувати не вміє.
— Ти тоді коханців грав, що ж ти, братику, потім робив?
— Після я в коміки перейшов. Та надто багато їх розлучилося; освічені здолали: із чиновників, із офіцерів, із університетів — усі на сцену лізуть. Життя немає.
Я зможу підробитися і до туз, і знайду собі заступництво, ось побачите. Нерозумно їх дратувати — їм треба лестити грубо, безпардонно. Ось і весь секрет успіху.
Не дуже тепер старших поважають.
Доглядати, люб'язувати, воскресати часи лицарства — це не багато честі для наших дам! Мені здається, досить ось такої декларації:«Я ось такий, як ви мене бачите, пропоную вам те й те; завгодно вам любити мене?
Ніколи я ніколи тепер на людей сподіватися не стану. Куди я сама себе визначу, то так і бути!
Чужим горем живе він, чужими сльозами. Чи ще немає де бідних трудівників простіше? І тих обібрати, хай вони плачуть та горе мукають. Що йому за діло до чужих сліз! Йому веселощі потрібні.