– Хочу запропонувати вам, – тут жінка з—за пазухи витягла кілька яскравих та мокрих від снігу журналів, – узяти кілька журналів на користь дітей Німеччини. По півтинника штука.
— Ні, не візьму, — коротко відповів Пилип Пилипович, зиркнувши на журнали.
Досконале здивування виявилося на обличчях, а жінка вкрилася журавлинним нальотом.
– Чому ж ви відмовляєтесь?
— Не хочу.
– Ви не співчуваєте дітям Німеччини?
– Співчуваю.
— Шкодаєте по півтинника?
— Ні.
– То чому ж?
— Не хочу.
Докладніше
– Ба! Але ж це письменницький дім. Знаєш, Бегемот, я дуже багато гарного і приємного чув про цей будинок. Зверни увагу, мій друже, на цей будинок! Приємно думати про те, що під цим дахом ховається і визріває ціла безодня талантів.
— Як ананаси в оранжереях, — сказав Бегемот.
Докладніше
І ще: не пропустити нікого. Хоч усмішку, якщо не буде часу кинути слово, хоч малесенький поворот голови. Все, що завгодно, але не неувага.
Докладніше
Королева... вухо спухне... Навіщо ж псувати бал спухлим вухом?... Я говорив юридично... з юридичної точки... Мовчу, мовчу... Вважайте, що я не кіт, а риба, тільки лишіть вухо.
Докладніше